Ілюстрації земного життя 1.0

From stmed.net

Повертаюсь додому. Якір смартфона в кишені тягне до землі. Не дає забути де ти.
А ти все частіше хочеш позбутись його і водночас так боїшся загубити. Бо там же усе! Усі.

Іноді на вулиці мені здається, що пішоходи обертаються на моє переривчасте дихання.Нервове дихання. Воно виникає з відчуття, що я не належу цьому місцю.

Ніби мене загубив космічний корабель чи висадив тут у якості покарання.
Тут не все так погано.
Просто буває так гротескно і незрозуміло, що важко повірити в його реальність.

Коли мені було 7, я бачила сон, ніби я на кораблі в шторм. Хвилі кидають його із боку в бік, і блискавка влучила в щоглу. Палуба горить, а я не можу вибратись.
Лікарня. Температура 39,7. Цілий місяць.

Може і ні, але мені здалось, що я там оселилась. Спочатку сумувала за дітьми, а потім звикла, втягнулась. Вподобала бути на самоті.
Є простір і є уява. Ти можеш зайняти себе завжди. Ніхто не турбує тебе, і ти створюєш свій фантастичний світ.

 From PortraImages

Іноді заходять медсестри і лікарі. От-ту стару ти не любиш. Вона боляче ставить крапельниці і залишає синці, бо ж стара. Руки трусяться і погано бачить.
А є молода, прудка і вправна. А ще весела і каже, що в тебе симпатичний брат. Вона тобі подобається, і ти думаєш, як допомогти їм з братом закохатися.

Ще є санітарка. Санітарка вдова. Вона приходить по вечорах і розповідає твоїй мамі який добрий в неї був чоловік, як їй важко без нього і які чудові діти - син і донька. І яка між ними любов, що донька каже не треба їй чоловіка, так вона любить брата. Жінка показує фото, де доросла дівчина сидить на колінах в дорослого хлопця, обіймає його, в міні-спідниці. Тобі 7 і ти ще не знаєш слова "інцест", але січеш що відбувається. І санітарка тебе висажує, висажує своїм захопленням цією любов'ю.

By Hans Eiskonen

Загалом в лікарні не було погано, за винятком деяких моментів, але то не страшне. Принаймні для дитини 7-ми років. Мамі дозволили жити з тобою, більше нікого в палаті нема, хоча вона на 8 осіб. Мама хвилюється, хоче бути поряд. І ти хвилюєшся через мамине занепокоєння.

Якось мама вийшла, а в палату прийшла інша дівчинка з мамою, менша. Її селять з тобою. Нова сусідка! Даєш їй улюбленого лева, щоб підбадьорити. Вона ж зовсім мала, мабуть, трохи налякана чи соромиться.
І ось в палату залітає твоя мама. Цього разу вона більше, ніж занепокоєна.

"Відсунься від неї!" - ривком біжить до мене. І починається маленьке моральне пекло. Інфекційна клінічна лікарня, різні діагнози. Ти не дуже розумієш проблему, але так соромно. Перед лікарями, мамою дівчинки, та найбільше перед дівчинкою. Вона тепер не просто налякана - притиснувшись до своєї мами, вона з жахом спостерігає за твоєю. За водоспадом невблаганної тривоги, яка виливається за край толерантності і хорошого тону.

                                               From reinjelleterpstra.nl

Батьки, найцінніше, що ви можете зробити для своєї дитини в складній ситуації - зберігати спокій.
Ми ж не дурні. Згадайте, як ви самі сприймали цей світ у 7, 6, 4. А хтось навіть пам'ятає свої 2 і ще більш ранній вік.
Діти бачать зіркіше, тонше. Для вас маленькі речі не суттєві. Діти з маленьких речей складають картину великого світу.

Мені 5. Батьки везуть мене до садочка. Мама виходить на зупинку швидше, щоб пересісти на автобус до роботи, до цього ввесь час сидить поруч зі мною, тато позаду нас.
Мамина зупинка - цілує, прощається, виходить.
Я чекаю, що тато пересяде на сидіння біля мене. Цього не відбувається. Поруч сідає огрядна тітка.

"Окей, нам скоро виходити. Він же не може забути про мене." Чемно сиджу, чекаю.
Автобус зупинився. Тато піднімається, йде до виходу. Я чекаю.
Він проходить повз і не озирається.
Гострий страх пронизує все моє тіло, я підриваюсь з місця, відпихаю тітку, кличу голосно "Тато!".

By Methew Henry

Наздогнала, все гаразд, він сміється. А я іду з ним за руку в той садок, вже не пам'ятаю навіть чи плачу. Тільки думаю "Як він міг забути?" і "Якби я не встала сама, не подолала неповоротку перешкоду, де б я могла опинитися? Я ж не знаю своєї адреси, ні як дістатись додому. Не впевнена чи навіть прізвище своє знаю."

Напевно тоді в моїй душі оселився страх, що чоловік, якого я люблю, про мене забуде. Бо так в житті буває. Бо так вже було.
Неочікувано, без явних причин, в мить, коли ти беззастережно довіряєш і покладаєшся.

Будьте уважними до своїх дітей.
Це цінніше за море. За новий айфон і все, що ви коли-небудь купите.