Стереотипи - це моделі спрощеного сприйняття дійсності, їхнє існування виправдане еволюцією, оскільки, вони допомагають нам зекономити час в екстремальних ситуаціях та швидко зреагувати. Проте, чи завжди стереотипне мислення виправдане?
Одного разу, виносячи сміття, я наштовхнулась на двох чоловіків. Брудні, непоголені, з вигляду чи то східної національності, чи то пак роми (я не розгледіла, бо, тільки запримітивши їх, рефлекторно відвела погляд з думкою "Тільки не зачіпайте мене").
Фото: Joel Parés, series “Judging America” |
Хочу розповісти про випадок, який трапився зі мною.
Стереотипи завадили мені вчинити правильно, і мені неймовірно прикро через це.
Стереотипи завадили мені вчинити правильно, і мені неймовірно прикро через це.
Одного разу, виносячи сміття, я наштовхнулась на двох чоловіків. Брудні, непоголені, з вигляду чи то східної національності, чи то пак роми (я не розгледіла, бо, тільки запримітивши їх, рефлекторно відвела погляд з думкою "Тільки не зачіпайте мене").
Слід зазначити, що кожного вечора я повертаюся додому з пересторогою - надто вже багато нетверезих і неврівноважених особистостей можна побачити на наших вулицях, багато неприємних зіткнень траплялося, на жаль. Крім того, мене тричі намагались пограбувати - двічі в громадському транспорті і одного разу просто на зупинці.
Отже, чоловіки прямували від одних сміттєвих баків за маршрутом до інших. Попереду молодший, позаду літній чоловік (його я роздивилася краще). В чорному довгому пальто і солом'яному капелюсі, із каркасним візком, який він тягнув за собою, він неминуче привернув мою увагу.
І ось мої побоювання справдились, і наші погляди таки перетнулися.
І ось мої побоювання справдились, і наші погляди таки перетнулися.
Я не одразу зрозуміла що він вигукнув. А потім розпізнала у ламаній російсько-українській грузинську вимову і питання чи маю я в пакетах зі сміттям якусь одежу. Не зупиняючись, я відповіла "Ні, тільки сміття." і попрямувала своїм шляхом.
З кожним наступним кроком страх і підозра витіснялись співчуттям. Я подумала про те, що могла б пошукати вдома старий одяг і віддати цьому чоловікові. Зробити хоча б таку дрібницю, яка мені нічого не коштує, а проте може допомогти людині зберегти хоч трохи здоров'я і не замерзнути на вулиці в холодні й дощові осінні дні.
Тим часом, відстань між нами продовжувала зростати. І я вирішила, що допоможу дорогою додому, бо ж іще потрібно в магазин заскочити та й на роботу збиратися опісля.
Втім, повертаючись, я не побачила вже нікого.
Втім, повертаючись, я не побачила вже нікого.
Comments
Post a Comment