Р1-Д (Особливому чоловікові присвячується)

From chriseyerman.com

Разом з освітніми інститутами, відпала й потреба в інститутах сім’ї та тісних міжособистісних відносинах. Партнерів для продовження роду підбирали виключно за допомогою наукового підходу – за принципом найбільш сприятливого генетичного поєднання. Після акту їм стирали пам'ять, адже емоційні зв’язки та переживання лише ускладнювали життя людей на шляху до прогресу цивілізації та відволікали від основних завдань.

Відповідно до стандартів знеособлення, жителі Землі відмовились від особистих імен, і, при народженні, дитині давали серійний номер, що складався з великої кількості цифр і букв, а для розпізнавання системами ідентифікації переводився у програмний код.
Задля зручності, в повсякденній мові для означення індивіда використовувалися останні 3-4 символи після крапки.

Нові імена людей нагадували імена роботів, втім, від використання самих роботів зі штучним інтелектом люди відмовились через небезпеку повстання.
*Робототехніка сьогодні використовувалася винятково для побутових і виробничих потреб.

Планетарна програма «Формування цивілізації» передбачала відлучення дитини від матері у віці 6-ти місяців. Цей вік визнали найбільш придатним та безпечним для такої процедури, бо тоді ще не потрібне стирання пам’яті, що шкодить несформованому мозку. Матері ж проходили стандартну процедуру і поверталися з декретної відпустки на робочі місця для виконання звичних посадових обов’язків.

Немовлят з особистими номерами відправляли спочатку до кластерів-ясел, а потім у кластери-ліцеї (гнізда) , на виховання до менторів, які знайомили дітей з суспільним устроєм, основними насущними цілями, що стоять перед людиною як видом, правилами і кодексами Глобального Порядку.

By Barbara Visser

В ліцеях маленькі громадяни перебували до того віку, коли їм уже можна було вживляти Голос.
Тут вони також мали змогу адаптуватися до майбутнього самостійного існування у Симуляторах Дорослого Життя.
Майбутню професію для підлітка обирали відповідно до потреб суспільства.

Таким чином, за рулеткою Долі, Р1-Д був призначений інженером-археологом на космобазу Бета-Ікс, що займалася пошуком та вивченням «слідів» попередньої світової цивілізації – цілком звичне, а проте поважне заняття для людей його покоління.

Р1-Д був не з тих дивакуватих метушливих «ботанів», якими ми звикли уявляти науковців. Крім того, це був той час, де механіком на ракетному заводі з легкістю могла працювати «Міс Аргентина», а вихователем у яслах – кремезний м’язистий чоловік.

Наш герой був тим, хто говорить мало, але влучно, тримається осторонь тісного компанйонства зі співробітниками і, здавалося б, узагалі не потерпає від невтамованих емоційних потреб, на кшталт людського спілкування чи будь-якого роду романтичних зв’язків.

From chriseyerman.com

Тут варто згадати, що попри свою відданість загальносуспільній справі, люди все ж не були позбавлені природної необхідності в психологічній та чуттєвій розрядці.
Для цього існували численні симулятори та замінники, які без шкоди для здоров’я могли вводити в цілком реалістичний стан екстазу та розслаблення, дозволяли перевести дух, щоб з новими силами службовець міг знову повертатися до буденних справ.

Втім, іноді й цього було мало, аби підтримувати рівень задоволення індивіда на належному рівні, тому кожному жителю Землі, окрім зняття напруги в симуляторах, дозволялося завести два романи за життя. Кожен дозвіл мав свої обмеження та термін придатності – 3 місяці.

Бажаючі заповнювали спеціальні анкети, де вказували свої смаки та вподобання у виборі партнера та місця дії. Запит потрапляв на обробку до Центрального офісу інтимної селекції, де спеціалізований персонал, за допомогою статистичних програм здійснював добір ідеальної пари.

Головними критеріями ідеальної сумісності тут вважалося проживання у достатньо віддалених одне від одного кластерах і зайнятість у сферах, що ніяк між собою не перетинаються.

В обов’язковому порядку, дозвіл повинен був затвердити один із Верховних.

Суворо заборонялося двічі обирати одного і того ж партнера, тож після спливання зазначеного терміну коханці проходили вже згадану процедуру стирання пам’яті, а дані про них надійно засекречувалися.
Другий роман дозволялося розпочинати не раніше, ніж через 5 років після першого.

Таким чином, сучасні люди могли втамовувати свої пристрасті, не спричиняючи жодних загрозливих наслідків для великої мети цивілізації.

Що ж стосується Р1-Д, то у свої 37[1] він виглядав здебільшого задоволеним своїм способом життя (а якщо насправді це було й не так, то ніхто, навіть він сам, не міг і припустити такої думки).
Робота на базі, тренування в спортивній капсулі, відпочинок у Симуляторі Вегасу та численних симуляторах пабів – злагоджений порядок дій, що надавав космічному археологу вигляду людини, що приймає своє призначенні й виконує його з гідністю, але без великих сподівань.

Куди б не заводили дослідження – чи в протилежний бік від висунутих теорій, а чи, навпаки, по стежці їхніх гіпотез, та на обличчі Р1-Д неможливо було простежити ні подиву, ні розчарування. Завжди спокійний, зосереджений, а проте закритий і відчужений від сторонніх і усього, що відбувається довкола.
Попри замкнутість, колеги з повагою ставилися до свого інженера-вченого (можливо просто побоювались), а він тримався із ними ввічливо і стримано, що влаштовувало обидві сторони. Доки на Бета-Ікс не з’явився ще один археолог..

[1] Йдеться про біологічний вік. У сучасній системі літочислення тривалість біологічного року суттєво відрізняється від тривалості фактичного.