Цієї осені мені випала нагода взяти участь в соціальному флешмобі Media IQ 7x7.
Протягом тижня його учасники виконували кейсові завдання, спрямовані на підвищення рівня критичної оцінки інформації, яку ми отримуємо з різних медіаресурсів.
Марафон піднімав такі вагомі запитання:
- Навіщо українцям медіаграмотність?- Чому варто розвивати свою медіаграмотність?
На них я відповім історією з власного досвіду.
Після навчання у вузі моєю другою роботою була посада копірайтера в одному з українських інтернет-видань про шоу-бізнес. Нехай це не масштаби впливових новинних медіа, а проте прибутковий сайт з доволі непоганим трафіком як для своєї ніші.
Після навчання у вузі моєю другою роботою була посада копірайтера в одному з українських інтернет-видань про шоу-бізнес. Нехай це не масштаби впливових новинних медіа, а проте прибутковий сайт з доволі непоганим трафіком як для своєї ніші.
На прикладі його функціонування можна уявити як працюють великі ЗМІ.
Перше, і, мабуть, найбільш суттєве:
ЗМІ - це не доброчинні організації! Основним прибутком медіа є кошти від рекламодавців. Вищий трафік (популярність) - вищий попит на розміщення реклами - вищий прибуток видання чи телеканалу.
Правда в тому, що не достовірність інформації найчастіше впливає на популярність, а вдалий брендинг, сенсаційність, унікальність. І, думаю, ці закономірності справедливі не лише для видань в сфері шоу-бізнесу, а й для будь-якої іншої ланки загалом.
Варто також звернути увагу, що реклама буває як прямою (банери, ролики), так і непрямою (статті на замовлення). Другий вид пересічний читач може розцінити як думку незалежного експерта чи відгук задоволеного споживача, а, отже, сприйняти вигадку як правду.
Тепер безпосередньо про предмет моєї діяльності. Моїми безпосередніми обов'язками були:
1) пошук інформації (відстеження діяльності конкурентів та суміжних видань і сайтів, стеження за акаунтами відомих людей в соцмережах);
2) рерайт та написання авторських текстів про життя зірок, іноді про моду та сферу краси.
1) пошук інформації (відстеження діяльності конкурентів та суміжних видань і сайтів, стеження за акаунтами відомих людей в соцмережах);
2) рерайт та написання авторських текстів про життя зірок, іноді про моду та сферу краси.
Як ми розуміємо, подібні видання не ведуть журналістських розслідувань і, переважно, не отримують інформації з першоджерела (за винятком окремих взаємовигідних домовленостей). Очевидно, що їхній контент прямо залежить від креативності і натхнення копірайтера та контролю матеріалу редактором.
Зазначу, у мене обмежень практично не було!
Як юна особа, сповнена азарту та ентузіазму від нової роботи, а також наділена уявою без жодних рамок, я креативила сповна.
Навіть вдалася до маленької спекуляції, яку потім підхопили й сайти-конкуренти. Відверто кажучи, тут я навіть трохи собою запишалася.
Найцікавіше те, що цілком фантастичні статті з гучними заголовками збирали десятки тисяч переглядів та емоційні коментарі читачів, залучали рекламодавців, і все це ще й у час, коли в країні відбувалися гострі суспільно-політичні події.
Навіть вдалася до маленької спекуляції, яку потім підхопили й сайти-конкуренти. Відверто кажучи, тут я навіть трохи собою запишалася.
Найцікавіше те, що цілком фантастичні статті з гучними заголовками збирали десятки тисяч переглядів та емоційні коментарі читачів, залучали рекламодавців, і все це ще й у час, коли в країні відбувалися гострі суспільно-політичні події.
Висновок напрошується один:
якщо я, молода людина без спеціалізованої освіти в галузі журналістики, могла "твороти" новини, поширюючи їх під брендом середньостатистичного жовтого інтернет-видання, і люди ці новини читали і сприймали, як достовірну інформацію, то чого можна тоді чекати від великого медіаканалу з мільйонною аудиторією та грандіозними можливостями?
Ось і відповідь на запитання "Навіщо українцям медіаграмотність і чому її варто розвивати" 😉 .
Comments
Post a Comment